Мабуть, кожна людина, проживши певний чітко визначений проміжок часу, намагається його проаналізувати та провести якісь своєрідні паралелі чи просто виробити висновки, програти в голові всі життєві ситуації, події, пережити їх заново та зробити своєрідну схему для виправлення помилок та неточностей. Такі дії ми робимо протягом усього життя: щоденно, щорічно та особливо на смертному одрі. Але ми не будемо заходити так далеко, бо життя не закінчується, не зупиняється, а продовжується далі. Ми зробимо невеличкий аналіз року, що минув, для України та нас, пересічних українців. Чим цей рік запам’ятався, які перемоги ми здобули і які поразки переслідували нас протягом цього періоду та чи можна щось змінити у новому році, році Дракона.
Українську спільноту в 2011 році сколихнули досить ганебні політичні арешти: насамперед лідерів опозиційних партій – «Батьківщини» Юлії Тимошенко та «Народної самооборони» Юрія Луценка. Провладні сили, спираючись, нібито, на світову практику, просто абсурдно кинули за ґрати найбільш активних противників дійсно антинародного режиму Януковича. Віктор Федорович, посилаючись на Кримінальний кодекс України (який йому, “проффесору”, було, мабуть, де вивчити), зажадав у досить зрозумілий для себе спосіб позбавитися доволі сильних противників. Такі події не могли не вплинути на українську спільноту, але масових протестів не принесли. Так само вони в принципі не вплинули на діяльність (хоча це дуже важко назвати саме цим словом) вільнянських політиків.
Також несподіваною новиною для політично свідомих українців стала заява лідера «Сильної України» Сергія Тігіпка про злиття його політичної сили з Партією регіонів. Звісно, регіонали почали радісно потирати руки, а прихильники опозиції (а саме так себе позиціонували громадяни, які віддали голос на минулих виборах за «Сильну Україну») знову залишилися перед розбитим коритом. Особливо це стало відчутно в нашому районі, де політичну силу Тігіпка представляли мер міста, кілька депутатів у міськраді та майже половина – у райраді. Звісно, справжні опозиціонери до Партії регіонів залишилися в опозиції, але ж ми маємо безліч історичних прикладів: такі факти не на користь Україні.
Українські законотворці теж не пасли задніх – і вже з 1 січня минулого року в дію вступили 28 законів, 18 постанов та 1 розпорядження Кабінету Міністрів та 1 постанова Верховної Ради. А далі пішло-поїхало: то пільги намагалися відібрати у найбільш незахищених верств населення, то розпочати вже законний «дерибан» землі, але ж то все для народу, для нас з вами, бо всі (від президента до звичайного державного службовця районного рівня) тільки за народ. А для себе народні обранці лише збільшили суми витрат на лікування та оздоровлення, на технічне (наприклад, славнозвісні ноутбуки) та матеріальне забезпечення. Та воно й закономірно, бо, дивлячись на топ-200 найбагатших людей нашої держави, ви не шукайте там себе чи вашого сусіда – не знайдете, там на перших місцях все ті ж «народолюбці» Рінат Ахметов, Віктор Пінчук, Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов. До речі, перший у 2011 році збільшив свої статки просто фантастично… Тож, минулий рік дійсно відзначився покращенням життя, але не нашого з вами.
Найбільше занепокоєння земляків викликало становище саме соціальної сфери, в якій профспілки визначили чотири знакові тенденції: збільшення розмежування між багатими та бідними, підвищення цін на електроенергію, газ та житлово-комунальні послуги, а також досить сумна Пенсійна реформа та «масштабний законодавчо підкріплений наступ на соціальні пільги українських громадян». Наші керманичі вже з гордістю заявили, що 2011 рік – це рік реформ. І основною «реформою» минулого року стало саме те, що «всі соціальні виплати та пільги втратили законний автоматичний характер і набули цілковитої залежності від суб’єктивної точки зору та особистих інтересів кількох десятків осіб у вищих ешелонах влади». Бо Конституційний суд визнав право Кабінету Міністрів України визначати порядок і розміри соціальних виплат особам, які постраждали від аварії на ЧАЕС, дітям війни та іншим, виходячи з існуючого фінансового ресурсу Пенсійного фонду. Тобто тепер цим людям марно судитися за свої високі пенсії та пільги, які передбачені законодавством. І цей підхід – справжнє беззаконня, порушення всіх конституційних норм та принципів цивілізованого держуправління. Тож, 2011 рік по-справжньому став роком «рейдерського наступу» влади регіоналів на соціальні права українців та соціальну сферу.
І в той же час країну протягом року просто трусило від корупційних скандалів. Майже у кожній області України (навіть у сучасній кузні кадрів – Донецьку) правоохоронними органами затримувалися державні службовці, які отримували хабарі, навіть наш район не був винятком – прославилася Вільнянська районна державна адміністрація. Нарешті закінчилася епопея з головним «колядником» країни, екс-суддею Зваричем, який отримав 10 років з конфіскацією майна. Кілька років поспіль права найнезахищеніших верств населення – безробітних – на всіх телеканалах із величезним запалом захищав директор Державного центру зайнятості Володимир Галицький, але і він, виявилося, був нечистим на руку… І таких прикладів минулий рік мав безліч: і це не тому, що наша влада бореться з корупцією, просто горе-посадовці вже втратили почуття реальності, та й тепленькі місця необхідно, мабуть, було звільнити новій донецькій команді.
Багато українців, вірячи у слова нашого гаранта, сподівалися, що Україна наближається до Європи, але 19 грудня ці сподівання розвіялися: угоду про асоціацію з Європейським Союзом не парафували, хоча запевняли у цьому чи не щодня. Хоча, напевне, українські можновладці не дуже прагнуть Європи, та остання, в свою чергу, не квапиться там бачити нас, голодранців. Та й зараз Старий Світ переживає не найкращі часи, тож, згодом побачимо, куди нас поведуть сучасні політичні месії: в сторону розвитку та законності чи у вже відомі обійми «старшого брата»…
Але це все глобальні проблеми, якими жила Україна протягом року, що минув, та для більшості українців вони – щось складне та незрозуміле, пересічному громадянинові головне, щоб була робота, гідна заробітна плата, світло на вулицях міст і сіл, доступна медицина та ще безліч поки що недосяжних благ цивілізації. І саме ці проблеми тут, поруч, у кожній звичайній родині. Для нас, вільнянців, 2011 рік запам’ятався, по-перше, освітленням вулиць: ліхтарі почали з’являтися навіть там, де їх ніколи не було, по-друге, розвитком місцевого меценатства, яке у цьому році набрало значних обертів і, по-третє, більшим та прискіпливішим контролем за владою з боку народу. Протести підприємців, «афганців», «чорнобильців» – усе це навіює позитивні думки, що, може, врешті-решт люди схаменуться та у 2012 році зроблять вірний вибір. А наступний рік ознаменується трьома найголовнішими подіями: всеукраїнський перепис населення, проведення Євро-2012 та вибори депутатів до Верховної Ради. Маємо величезну надію, що результати будуть лише позитивними, бо 20-річне тупцювання на місці вже, мабуть, набридло кожному.

Іван ПАЛІЄНКО